Rose debug info
---------------

Здоровий глузд

Олександр Колодько. Про дизайн, міста та дизайн у містах

(Не)Проводьте конкурси на дизайн

Старий пост, написаний для блогу Агентів змін.


Пост навіяно черговим голосуванням вже Полтавської САД за запропоновані варіанти дизайну знаків на в’їзді у місто. Але за останні роки таких прикладів можна назбирати безліч: від вибору логотипів міст до вибору ліврей поліцейських машин. І кожен раз можна побачити схожу картину: запускається голосування, починається шквал критики у соцмережах, голосування або припиняється або завершується, але і організатори і коментатори вважають іншу сторону мудаками, які нічого не розуміють, а у публічному просторі з’являється не завжди гарний дизайн.

Агентство місцевих доріг Полтавської області проводить голосування за варіант дизайну знаку на в’їзду у Полтаву

Тому я хочу поміркувати, чому проводити такі конкурси і голосування — це помилка і не треба так робити. А якщо і робити, то правильно.

Як виникає проблема

Зазвичай такі скандали виникають у проектах, які пов’язані з публічним і спільним простором. Найчастіше це стосується логотипів та брендів міст, дизайну будь-яких міських проектів, іноді — архітектури.

Організовують такі події зазвичай комунальні структури або обрані громадою відповідальні, наприклад, мери. І зрозуміло, що вони мають відповідати перед громадою, для якої працюють. Тому у розвинених містах існують механізми партисипації і залучення громадськості під час створення громадських проектів. У нас це громадські слухання, на яких представляють проект чи ініціативу і обговорюють плюси, мінуси та підводні камені. Після чого проект має ставати кращим і допомагати різним групам людей.

Такі слухання потрібно організовувати та модерувати, це потребує ресурсів і це складно. З розповсюдженням інтернету і соцмереж здається, що залучати людей до обговорення стало простіше. І, здається, це шлях до тієї прямої демократії, як під час виборів у парламент.

Здається, все має бути добре. Але чому ж організатори стикаються з критикою і що організатори голосувань роблять не так?

  • У таких конкурсах і голосуваннях мова йде про публічний простір, яким користуватимуться всі. Це не бар чи ресторан, в якому якщо щось не подобається, то в інший раз ви просто не прийдете і не проголосуєте гривнею. Але між громадою та відповідальними немає такого прямого ланцюжка впливу, а люди хочуть брати участь у житті свого міста, і якщо їм дають такий механізм, вони їм користуються.
  • У людей не питають їхні потреби, а ставлять перед фактом: ось ми придумали таке. Логічним буде обурення, коли людей не спитали до того, як щось робити.
  • Недостатня комунікація про завдання, яке потрібно було розв’язати, і на чому базуються всі запропоновані рішення. А якщо люди не розуміють задачу, то не сприймають рішення.
    Часто невідомо, хто автор проекту. Невідомо, хто створював варіанти дизайну і у кого можна поставити всі питання, чому зроблено саме так.
  • Голосування — це перекладання відповідальності за ухвалені рішення на «умовну більшість». Якщо більшість обрала, то маємо це прийняти і з цим жити. Зазвичай така логіка виникає, коли відповідальна особа не може або боїться ухвалити рішення, яке може комусь не сподобатись, і це буде нести якийсь «політичний» ризик.
  • Голосування за дизайн не працює. В оцінюванні дизайну зазвичай немає чітких критеріїв оцінки, щоб можна було порахувати, що один варіант краще іншого на 18%. Найбільш професіональну оцінку дизайн-рішенням можуть дати професіонали зі сфери, які розуміють конекст: якість шрифтів можуть найкраще оцінити шрифтові дизайнери, бренд — дизайнери, які розуміються на створенні брендів, тощо.

Тому в купі варіант з винесенням на голосування громадою за варіанти дизайну — невдале рішення і результати будуть далекими від найкращих, бо люди обиратимуть знайоме і зрозуміле.

Ліврея авто патрульної поліції

Під час запуску патрульної поліції e 2015 році МВС вирішило провести конкурс на дизайн ліврей і збирало пропозиції від будь-кого. Потім самі обрали кілька варіантів, підредагували, обклеїли кілька машин, поставили їх на Майдані та розмістили біля них урни. Кожен перехожий міг проголосувати за один з варіантів, так і обрали врешті решт дизайн. У відповідь на такий підхід різні дизайнери викладали свої варіанти у соцмережах. І ці варіанти, на мою думку, були більш продуманими і помітними, яскравими.

Обраний варіант:

Новина у фейсбуці:

Голосування на Майдані:

Альтернативні варіанти від Ігоря Скляревського та Антона Жукова.

Як тоді робити міські проекти

Замовити роботу. Найпростіший шлях — замовляти роботу з дизайну у професіоналів. При цьому краще робити роботу відкрито, щоб і виконавцям і відповідальним не було соромно поставити підпис під роботою, а люди могли спитати авторів про все, що їм незрозуміло.

Провести відкритий конкурс. Інший і довгий шлях — провести відкритий конкурс. При цьому треба займатись його організацією та створити умови, в яких професіоналам буде цікаво взяти участь. Як би по-снобськи не звучало, але професіоналам завжди є чим зайнятись, вони завжди зайняті роботою. Логотипи на фрілансі за 500 гривень можна робити, але чи будуть вони гарними? Зазвичай ні, бо у них не вкладатимуть багато інтелектуальної роботи. Також для конкурсів потрібно створювати журі з професіоналів, які можуть оцінити роботи в реальному контексті.

Тому конкурси можуть найбільше підходити для створення дуже довготривалих проектів, на роки, як наприклад архітектура будівель чи публічних просторів.

Існує ще альтернативний варіант — конкурс портфоліо. Коли оголошується намір співпрацювати з професіоналами, вони надсилають своє портфоліо і організатор обирає, хто може якнайкраще підійти для розв’язання задачі.

Комунікувати. У будь-якому з варіантів важливою також є комунікація про сам проект. Варто комунікувати ще до початку будь-яких робіт, так можна привернути увагу спеціалістів та громади до проекту. Під час роботи важливо комунікувати про ухвалені рішення та дати можливість зворотного зв’язку. Частіше комунікувати — краще.

Пам’ятка, як працювати зі зворотнім зв’язком

  • Поважати людей. Люди у більшості не злі і не хочуть зробити боляче, навіть коли пишуть дурню, це не привід їх зневажати.
  • Шукати раціональне зерно у висловах. У нас немає культури зворотнього зв’язку: люди по-різному формулюють думки, часто не чітко.
  • Задавати відкриті питання, які починаються зі слів: «що», «як», «який», «скільки» та «чому», щоб дізнатись розгорнуту відповідь.
  • Не зважати на неаргументовану критику. Так само, як і на неаргументовану підтримку.

Що робити, якщо бюджету немає

Авжеж проводити таку велику роботу потребує ресурсів та бюджету, тому часто можна почути, що їх немає. І здається, що ніяк інакше робити неможливо: або своїми силами, або платити великі кошти.

Нормально і безкоштовно теж можна зробити, якщо захотіти:

  • Пошукати нормальних дизайнерів чи агенції та попросити їх про допомогу. Наприклад, можна згадати брендинг київського зоопарку від Fedoriv, або Ukraine Now та NAMU від Банди. Великим агенціям іноді може бути цікаво.
  • Знайти донорів чи зібрати бюджет спільнокоштом, залучити волонтерів та забезпечити впровадження зробленого. Багато людей насправді раді допомогти.
  • Звернутись у школу дизайну і зробити роботу, як студентський проект. Яскравий приклад — школа Projector, в якій студенти розробили нову айдентику для Музею Ханенків та Молодого театру.
Приклади брендингу Ukraine NOW, Молодого театру, NAMU, Музею Ханенків, Київського зоопарку

У підсумку

Не проводьте конкурси з голосуванням в інтернеті. Створюйте разом з професіоналами гарний дизайн та беріть відповідальність за результат. І пам’ятайте: оточення формує свідомість.

Перейменування станцій київського метро

Київський метрополітен показав дуже жахливий підхід до перейменування станцій метро з повним перекладанням відповідальності на незрозумілу онлайн-більшість якихось людей. Навіть, якщо цих людей 170+ тисяч.

Пост на сторінці київського метро

Хтось просто на свій розум щось написав, а у метро взяли просто все, що люди накидали, та просто виставили на голосування. Проведення конкурсів з онлайн-голосуванням це вже погано, а тут погано у квадраті.

Назви станцій метро виконують важливу навігаційну роль у місті. Це такі ж топоніми, як і історичні назви районів. І називати Варшавською замість Мінської, коли є Варшавський масив, біля якого теж буде станція, зовсім нелогічно. Одночасно лишається Мінський масив, який поки не перейменований. Назви станцій мають допомагати розуміти місцевість, а не бути від неї відірваними і абстрактними.

Подивіться на розкидані по місті топоніми Шевченка, яких мінімум 6 у різних місцях: метро, площа, бульвар, провулок, парк, університет (може навіть ще є десь). А про різні Дарниці я вже не кажу.

І це ми не дійшли до сенсів. Бучанська — це так виглядає вшанування пам’яті трагедії? Хтось думає, чи потрібно цей варіант було включати в опитувальник?

Або станція Лесі Українки — коли є площа й бульвар її імені біля станції Печерська. Степана Бандери — туди ж. Яка логіка виставляти ці варіанти взагалі? Чи Європейська — є вже площа в іншому місці, а що у тій місцевості європейського? Ботанічна — є два ботсади, чи додає ця назва кращого розрізнення цих локацій?

Найменуванням мають займатись хоча б якісь експерти, які розуміють і бачать загальну картинку що на що може вплинути. І цей процес має бути разом з перейменуванням вулиць, оскільки все зв’язано. Наприклад, може краще перенести станцію Тараса Шевченка замість ЛТ, ближче до парка та бульвару, а на Подолі назвати станцію інакше? Або прив’язати станції саме до історичних назв місцевості, як та ж Звіринецька — ці назви потім точно нікуди не зникнуть, бо то історичні назви, так ще і допоможуть популяризувати ці назви.

А потім ці бездумно нашвидку вибрані назви будуть жити у просторі дуже довго. Такий підхід дуже безвідповідальний до середовища. Не кращий за хаотичну забудову.

Коментар для The Village

Віледж поставили мені кілька питань про перейменування станцій метро. Частина відповідей у матеріалі, а нижче напишу повну версію.

Стаття на сайті TheVillage

1. Чи ок проводити опитування в гугл-формах, маючи, наприклад, «Київ Цифровий»? Якою мала би бути процедура обрання нових назв метрополітену?

Спочатку потрібно зрозуміти, що голосування та опитування це інструменти дослідження, а не прийняття рішень. І я вважаю що не важливо чи це гугл-форма чи голосування через Київ Цифровий, який відрізняються лише тим, що так тільки місцеві можуть скористатись. Тобто це не міняє суті — відповідальність за прийняття рішення розмивається і перекладається на абстрактну більшість. А потім всі будуть розводити руками, що «ну це ж народ вирішив», а на критику так само відповідати «так вирішив народ!». Виходить колективна безвідповідальність за результат.

Те саме можна побачити на будь-якому голосуванні за логотип міста. Зазвичай з цього нічого гарного не виходить.

При цьому подивіться як відбувалося з перейменуванням у метро:
Спочатку хтось вирішив що є 5 станцій, які потрібно перейменовувати. Обґрунтування чому саме станції виглядає притягнутим за вуха. Особливо станції Берестейська, яка до Бресту має опосередковане відношення, і тим паче, що то назва Брест має давньоукраїнське походження від Берестя.
Далі кожному охочому запропонували на кожну станцію накидати варіанти з голови.
Потім з усього запропонованого обрали по 5 варіантів. Теж не зовсім зрозуміло як обирали.
Дали всім охочим проголосувати та оголосили «переможців», які передадуть на голосування до КМР.
Виникають питання: на чому основані ці варіанти, хто і чому їх запропонував, які сенсу вони несуть, як вони мають списатись у середовище та інші топоніми біля станцій, звідки взагалі виникла назва Бучанська, адже це більше трагічна назва і так далі. Плюс час всіх опитування скоротили у процесі. Виглядає це зараз просто, як дешевий популізм та бажання набити політичних балів на актуальній темі.

З відповідей прослідковується, що запропоновані назви дуже поверхневі, які просто на слуху: одвічний Степан Бандера, Василь Стус чи Леся Українка, або з актуального інфопростору Бучанська чи Героїв Маріуполя. При цьому колись була ініціатива назвати станцію і площу на честь Євгена Чикаленка, але у проголосованих цього варіанту взагалі не зустрілось.

На мою думку, процес має взагалі йти навпаки: метро зазвичай прив’язується до місцевості на поверхні, тому спочатку має йти впорядкування топонімів на вулицях. Зараз станція Площа Льва Толстого розташована, як раз біля площі та вулиці Льва Толстого, а Героїв Дніпра на однойменній вулиці. Тому зміна лише назви станції додасть хаосу.

Далі з назвами має працювати команда чи комісія по перейменуванню, яка складатиметься як з істориків, так і з можливо урбаністів. В такій команді я думаю буде оте важливе обговорення, чому в кожному з випадків може підійти конкретна назва і як вона вбудовується у міський простір. Думаю, що у процесі роботи також важлива партисипація, де рішення презентуватимуться та обговорюватимуться з місцевими мешканцями. Але це все потребує часу, за кілька тижнів не зробиш.

2. На що потрібно звертати увагу при перейменуванні назв? (Правильні дороговкази для містян, згуртування топонімів з однаковими назвами в одному місці, історичний аспект і тд.)

Назва будь-якого об’єкта несе не тільки ідеологію та сенси. У повсякденному житті всі топоніми виконуються важливу роль в орієнтуванні у містах — вулиці, будинки, площі, парки та сквери, мости, пам’ятки тощо.

І коли не думають про зв’язність топонімів з однаковими назвами, то ускладнюють цим повсякденне життя всіх, хто цими назвами користується.

Подивіться на розкидані по місті топоніми Шевченка, яких мінімум 7 у різних місцях: метро, площа, бульвар, провулок, парк, університет, музей (є ще мінорні назви — селище Шевченко (біля Виноградаря), село Шевченка (біля Дарниці) та трамвайне депо ім. Шевченка на Борщагівці). А про різні Дарниці я вже не кажу.

Або приклад перейменування Мінської на Варшавську виглядає зовсім нелогічним, оскільки на Виноградарі будується великий мікрорайон Варшавський. Хоч він офіційно таким ще не названий, але природнім шляхом складається з усіх тих ЖК що там будуються. Біля нього теж планують побудувати станцію, то чому б її не назвати Варшавською? Це було б максимально логічно.

Або приклад зі Стусом: однойменні вулиця та сквер вже є на Академмістечку. Варіант з Лесею Українки дуже нелогічним, бо у бульвар і площа вже розташовані саме над Печерською. Степан Бандера — те саме з проспектом в районі Почайної.

Варто всі однойменні топоніми збирати в одному місці, це надалі сильно полегшує орієнтування. Не доведеться зайвий раз уточнювати чи зустріч у парку Шевченка чи у метро Шевченка.

Історичний аспект теж важливий. У Києві історично існували назви багатьох локальних районів — Липки, Поділ, Старе місто тощо. Дуже добре ці назви відновлювати і починати їх офіційно використовувати, бо у Києва багата історія, яку не варто забувати. Історичні назви місцевості також допомагають орієнтуванню, бо є більш локальними, ніж райони міста, які зараз є занадто великими.

І гарно прив’язувати ті ж назви метро до історичної місцевості, бо вона потім нікуди не зникне. Тому варіант Звіринецька для Дружби народів вважаю гарним, бо поруч як раз і є район Звіринець.

3. Чому важливо дати слово урбаністам, києвознавцям, історикам, архітекторам? Чому люди мають до них дослухатися?

Києвознавці та історики точно краще зорієнтують по історії місцевості та по сенсах, які будуть закладені у назвах, або хто ті особистості, на честь яких буде названо топонім. Урбаністи та містопланувальники можуть проаналізувати, як новий топонім працюватиме у повсякденності, як ним користуватимуться (від написання на маршрутці до викликів таксі чи побудові маршруту у смартфоні).

Це схоже на дуже локальний брендинг у межах конкретної вулиці. Він може стати самодостатнім, як Кирилівська, радянську Фрунзе вже всі й забули. Або може не працювати, як площа Валерія Марченко, яку всі продовжують називати в розмові Інтернаціональною.

4. Війна вимагає ухвалення назв, на кшталт «Бучанської». Як в таких ситуаціях знаходити компроміси? Адже питання дуже чутливе.

Не розумію, як війна вимагає ухвалення саме таких назв. Війна дійсно стимулює позбавитись не тільки радянської ідеології, а ще і російсько-імперської.

Але вшановувати трагедію з розстрілами та братськими могилами у Бучі у назві підземки виглядає, або як недалекість і нерозуміння, або просто дурість, цинізм і знецінювання трагедії. Така сама історія була з пропозицією перейменування Дорогожичів на Бабин Яр.

Назви на кшталт Бучі потрібно вшановувати у меморіалах та новий публічних просторах, а не у назвах станцій. Тим паче, що Буча не єдине місто, яке постраждало і не зрозуміло, чому обрали саме її. Це не питання компромісів, це питання сенсів. І навіть під моїм постом я побачив, що люди, у яких загинули родичі у Бучі цілком згодні, що така назва недоречна.

5. Як не повторити цих помилок при перейменуванні, наприклад, вулиць?

Точно скажу що не варто просто збирати варіанти і потім просто голосувати. Без обґрунтування це просто голосування за «обгортку» та просто знайому красиву назву.

Також потрібно повернути у процес перейменування фахову комісію, яка вже є, але фактично її оминають, про це пише Тиміш Мартиненко-Кушлянський у фб.

І було б добре додати у комісію урбаністів та містопланувальників.

p.s. До речі, сьогодні у Київраді за назви метро вирішили не голосувати, пише Ксенія Семенова.

Лінійні схеми метро з іншим транспортом

Дмитро Макогон виклав фото схеми з метро Будапешту та написав:

Очень удобно, когда на такой линейной схеме метро указываются еще маршруты наземного транспорта на каждой из станций.

Основна задача лінійної схеми — зорієнтувати, через скільки зупинок вам виходити.

Задачі розповідати про автобуси біля кожної зупинки зазвичай немає. Це ще працює, коли транспорт — єдина система, як от в Будапешті (хоча і там трамваї ще доцільно вказувати лише трамваї, як магістральний транспорт). У Києві жодного сенсу вказувати весь транспорт біля станції немає, бо ви не оберете станцію через номер автобуса, який там десь поруч проходить.

Якщо на такій схемі у вагоні з’являється весь транспорт, то це може бути спроба розв’язати іншу проблему, наприклад, нестачу інформації про транспорт на станції чи на загальній схемі.

Пасажиру, який не знайомий з маршрутом, нічого не скаже абстрактний 12 тролейбус. Тому бажано мати цей маршрут на якійсь схемі поруч.

Ще мінус такої системи — підтримка. При кожній зміні у маршрутах ГТ ви маєте переклеїти всі схеми у всіх вагонах. У Києві десь 800 вагонів по 8 схем у кожному = 6400 схем + час переклеювання.

У мене лишилось кілька варіантів надсилали колись, чи то з Київпастрансу, чи то з Дептрансу. Можна оцінити, як би це могло виглядати у нас.

 27   3 міс   Будапешт   метро   схеми

Генератор адресних покажчиків Дніпра

Команда dnipro.design розробили нові адресні покажчики Дніпра, описали у правилах та затвердили правила нових адресних покажчиків. Розумію, який то об’єм. Гарна велика робота, респектую всій команді 👏

А для того, щоб правила не лишались на папері ми допомогли створити інструмент для генерації всіх видів макетів:

👉 https://streetsigns.dnipro.design/g-name.html

Такий інструмент допомагає всім охочим зробити потрібні макети за всіма правилами.

  • Вам не потрібен дизайнер.
  • Вам не потрібно шукати чи купувати необхідні шрифти.
  • Вам не потрібна ліценція Adobe, Corel чи інших програм.
Як працює генератор

Хочете табличку → Заповнюєте кілька полів → Натискаєте кнопку → Отримуєте готовий до виробництва макет → Замовляєте покажчик → Вішаєте.

Дуже просто, правда?

А далі процес безкінечно масштабується на величезні об’єми знаків через застосування таблиць: заповнюєте таблицю у відповідному форматі → вставляєте посилання → отримуєте 100500 готових макетів.

Окрім очевидних плюсів є ще кілька.

  1. Прагматичне. Чим менше людини у процесі, тим менша ймовірність людських помилок, які призводять до витрат уваги, часу на знаходження і виправлення цих помилок.
  1. Егоїстичне. Навіщо витрачати час на нецікаву роботу по створенню ще одного типового макету, якщо можна той самий час приділити вивчення чогось або просто відпочинку.
  1. Футуристичне. Чим далі, тим більше роботи на себе заберуть машини, тож варто йти попереду.

Застосовувати можна всюди де є багато макетів з різними даними:

  • адресні покажчики
  • розклади транспорту
  • навігаційні покажчики та вказівники
  • паркувальні та інформаційні таблички
  • дорожні знаки
  • автомобільні номери
  • тощо…

Вважаю майбутнє не тільки за розробкою дизайну, а й за створенням інструментів для створення дизайну. Уявіть брендбук, який не просто у ПДФці розповідає, як робити якийсь макет, а одразу його робить за всіма правилами.

Ми зробили генератор табличок Києва, тепер Дніпра, а в роботі ще кілька таких інструментів, які покажемо згодом. А якщо у вас є потреба спростити собі роботу або зробити у себе такий інструмент, то напишіть мені (або розкажіть про це вашому знайомому меру чи головному архітектору 😉).

Коментар про новий «мурал» у метро

«Хмарочос» спитали мою думку про новий «мурал» у переході та що з цим переходом можна зробити:

Ми писали новину про мурал-рекламу в переході між станціями метро Хрещатик та Майдан незалежності. Можете пояснити нашим читачам, чому з точки зору дизайну — це візуальний шум і чому реклама-мурал це погано? Що ви взагалі думаєте про це? І ще цікавить, як цей «депресивний» (як його називають) перехід можна біло б змінити.

Мурал у переході

Здається, у питанні вже заховано негативне відношення до цього. Ось що подумав і про мурал, і про рекламу, і про сам перехід.

Мурали це не гарно і не погано, як явище. Зазвичай за ними просто ховається бажання створити красиву картинку, ніби фотошпалерами зробити стару кімнату зі старими меблями більш затишно, замість повного ремонту, як довший та дорожчий. Гарно це виглядає дуже рідко.

Що стосується ситуації в метро. Перше, метро — це публічний простір. Але не зрозуміло, хто і за якими критеріями обирає сюжети для цих муралів. Жодних відкритих конкурсів я не бачив, тож не зрозуміла естетична цінність цієї роботи.

Друге, це не мурал, а реклама. Не мистецька інсталяція, яка б привнесла культуру. Тож вона нічим не відрізняється від того, як заклеюють всі поверхні плівкою на інших станціях, хоч і намальована фарбою по стіні. Це зажди виглядає жахливо та захаращує простір. І реклама у таких розмірах погана в будь-якому сенсі:

  • Реклама затуляє собою архітектуру
    - Пасажирам складно сприймати таку велику кількість інформації від якої неможливо сховатись
  • Для рекламодавців погано тим, що сигнал повідомлення зменшується, оскільки людям складно сприймати таку кількість інформації, починається «банерна сліпота», коли мозок просто відсікає все зайве що мерехтить десь на фоні. В такому випадку один невеликий сітілайт с одним плакатом виділятиметься краще та привертатиме більше уваги ніж ціла стіна увішана рекламою.

Також не розумію звідки виникла задача робити перехід «недепресивним» і чому його взагалі таким вважають. У переходу є в першу чергу транспортна функція, з якою він не справляється — у переході немає жодної навігації, ти не знаєш в яку сторону і скільки йти. Тож там можна побачити людей які ходять колами, або йдуть «неправильно» з Майдану вверх замість ескалаторів (перехід запроектовано як раз для руху з Хрещатику, коли у годину пік всі ескалатори їдуть навпаки з Майдану).

Єдиний позитивна функція цього муралу — по цих малюнках пасажири краще відрізнятимуть, який кінець переходу ближче до якої зі станцій на цьому пересадковому вузлі. Тобто забере частково на себе навігаційну функцію 🙂

Мені складно відповісти на питання, що могло б покращити перехід, бо не розумію, в чому проблема і задача. Це вузький коридор під землею, який хочеться якомога швидше пройти. Тож я не вірю, що мурал може змінити суттєво сприйняття цього коридору.

Напевно, простір можна використати для якихось виставок, як зробили у вестибюлі на Золотих воротах. Але в коридорі великі потоки людей і не варто там робити жодних експозицій, які можуть заважати руху пасажирів. Ще один фактор про який треба пам’ятати: цей перехід періодично повністю зачиняється для прибирання, бо там накопичується багато піску та пилу.

Перехід без муралів

Звідки в самому метро ідея, що цей перехід депресивний і з ним щось треба робити, я не знаю.

Наталка Макогон про мурал та перехід

У коментах до новини ще сказали, що так перехід став виглядати меншим. Я про це спочатку не подумав, але це дійсно так: як колористика впливає на сприйняття в інтер’єрі, так само і тут — темні стіни зробили цей невеликий перехід візуально нижчим.

Раніше Ctrl + ↓